Магічний реалізм: реальність і міф воєдино
Міф, філософія, релігія, фольклор – основні направлення «магічного реалізму» латиноамериканської літератури 20го сторіччя. Та як же поєднати такі різні сфери людського існування можна дізнатись лише прочитавши ці твори, поринувши у безодню вигадки та правди авторів, які стали взірцями цієї літературної течії. Це такі автори, як А. Карпентьєр, Ж. Амаду, Г. Г. Маркес, М. Варгас, М. Астуріас та інші.
Тож міф виявлявся в цьому літературному напрямку в переході від реального ображу в реально пережитий, письменники створювали загальну модель буття, вважали, що смерть – це просто перехід до іншого світу, до кращого життя. Найяскравішим представником методу міфу став роман Г. Г. Маркеса "Сто років самотності", де історію Колумбії та всієї Латинської Америки було відтворено в міфічно-реальних образах . Цей роман – історія родини Буендіа, яка заснувала і проживає в маленькому колумбійському містечку Макондо. На прикладі цього невеличкого населеного пункту автор показує історію Колумбії протягом ста років після колоніального періоду. Люди складають основну ідею твору, адже через їх образи Маркес вказує, що відрив від праці на землі, руйнує долі, залишаючи їх наодинці зі своїми проблемами. Міфологічні риси переповнюють роман: Ремедіос Прекрасна залишає назавжди своє місто та злітає в небо, в інший світ, дощ ллє майже п’ять років і перетворює місто на суцільне болото. Маркес у своєму романі порушив багато болючих питань: відновлення духовності, невідривність від своєї моральної опори – землі, пошуки сенсу життя.
Фольклор – невід’ємна частина творів « магічного реалізму». Автори звертались до національних джерел та традицій, використовували багаторічні здобутки усної народної творчості, манера письма ґрунтувалася на народній образності (грі слів, паралелізмі, алітерації, ритміці, метафорах).
Представники цього літературного напряму вірили в існування двох реальностей, письменники показували історичний та культурной досвід людства в міфічному контексті, висвітлювали загальний стан речей в духовному та суспільному світі, не звертаючи увагу на певних фактах чи подіях. Автори показували буденне, звичайне життя через фантастичну, містичну атмосферу, крізь призму чарівності. Часто використовували в своїх творах тотемних тварин, рослини, певну символіку чисел та кольорів.
Творам притаманна філософська спрямованість, узагальненість, універсалізм образів та ситуацій, корінне населення ставало основним героєм твору, воно відрізнялось своїм мисленням, світосприйняттям, думками.
В українській літературі явище, споріднене з "магічним реалізмом", отримало назву "химерний роман" (О. Ільченко, В. Земляк, В. Шевчук та інші).