Ліна Костенко – жінка-поезія

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш, - тільки до воріт.

А там, а там... - Жорстокий клекіт бою…

Моя любове! Я перед тобою...

Так почуття кохання описує найвідоміша українська письменниця 20-21 сторіччя Ліна Костенко. У рядках цієї жінки звучить відмова від стереотипів етики, та світогляду.

Ліна Костенко посідає унікальне місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть через свої радикальні творчі експерименти, через політичну позицію та провокаційним стиль життя. Загальне визнання видатної поетеси вона отримала завдяки здатності синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути найгірше. Велика кількість книжок поетеси було забраковано цензурою. ЇЇ поезії про істину, вона писала лише правду, не звертаючи уваги на заборони та утиски.

Уже в дебютній збірці Ліна Костенко Проміння землі були визначені головні ліричні мотиви - це історія любові, традицій, поетичного слова. Ця книга була сформована під впливом емоцій і думок авторки, її художньої індивідуальності. Тут ви можете знайти громадський бунтівний настрій, почуття гармонії зі світом, тривожність байдужістю світу, вразливість тонкої натури, схильність до іронії, інтерес до фольклору.

Головна ідея поетичного творчості Ліни Костенко - стихія ірреальності, через яку вона і представляє та описує все, що її оточує.

Сон, мрія, уява, магія, казка, вигадка, омана, марення, загадка, спогад, чудо, пам'ять – така, як на мене, поетична модель світу Ліни Костенко. Поетеса писала про дійсні почуття та емоції звичайних людей, описувала життєві історії у обгортці мистецтва. Тексти Ліни Василівни ніколи не копіюють реальності, вона відмежовується від стереотипів реальності, заперечує буденність.

Кохання - це вічне, невичерпне джерело поезії Ліни Костенко. Кохання - це краса - краса природи, краса почуттів, краса слова, краса дій. На шляху до краси народжуються поетичні твори, наповнені любов'ю до всіх живих істот. Ліна Костенко не приймає зради, які вона не сховає, бо вона потворна і суперечить красі.

Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи вона ж промчить над зламаним життям за нею ж будуть бігти видноколи вона ж порве нам спокій до струни вона ж слова поспалює вустами спини мене спини і схамени ще поки можу думати востаннє ще поки можу але вже не можу настала черга й на мою зорю чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю

Ця жінка пише про справжнє під кутом фантазії та вигадки, вона творила супротив тоталітаризмові, переконує, що без віри і боротьби немає сенсу жити, вона – Ліна Костенко – жінка-поезія.